Загальні відомості

Офіційна мова - українська

Державний устрій - президентсько-парламетська республіка

Площа - 603 628 км?

Населення - 46,3 млн.

Валюта - гривня (UAH)

Допомога проекту

Ці сайти нам допомогають:

Різні цікавості

Лінки на інші ресурси


Історія України

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ («НОВИЙ ПОРЯДОК»)
22 липня 1942 р., після того як радянські війська залишили м. Све рдловськ Ворошиловградської (нині Луганської) області, уся терито рія України опинилася під владою гітлерівців. Окупаційний режим, нав’язаний населенню західних районів СРСР у вигляді сумнозвісно го «нового порядку», був позначений винятковою жорстокістю. Мета фашистських агресорів полягала в тому, щоб шляхом нещадного теро ру та насильства максимально пограбувати завойовані території, під дати геноцидові їхнє населення, запровадити систему безжалісної екс плуатації. У планах колонізації зазначалося: «Україна — найродючі ша область Європи, її завдання — поставляти продукти харчування й сировину новій Європі».
Окупанти штучно розчленували українську територію: Закарпат тя знаходилося під контролем Угорщини; Північна Буковина, Ізма їльський район і «Трансністрія» (межиріччя Дністра і Південного Бугу) були підпорядковані Румунії; «дистрикт Галичина» увійшов до складу створеного на території Польщі «генерал'губернаторства»; Слобідська Україна й Донбас були оголошені прифронтовою зоною і підкорялися фронтовому командуванню; на іншій частині українсь ких земель був утворений рейхскомісаріат «Україна» зі столицею в місті Рівному, де знаходилася резиденція гауляйтера Еріха Коха — гітлерівського ставленика, що ненавидів усіх слов’ян.
Фашистські окупанти визнавали тільки один метод управління захопленими територіями — фізичний і моральний терор. За років окупації вони замучили на українській землі 5 млн 264 тис. чоловік мирного населення і військовополонених, депортували в Німеччину 2,3 млн чоловік (200 тис. з них, боячись помсти сталінського режи му, так і не повернулися додому після закінчення війни), спалили сотні міст і селищ міського типу, тисячі сіл, пограбували і зруйнува ли підприємства, шахти, колгоспи, радгоспи, МТС. Тільки прямі матеріальні збитки, завдані гітлерівцями Україні, становили 285 млрд карбованців (у довоєнних цінах).
У пограбуванні України брало участь 250 німецьких сільськогос подарських фірм. З червня 1941 р. по березень 1944 р. тільки «Центра льне торговельне товариство Сходу» вивезло з республіки 9,2 млн т зерна, 622 тис. т м’яса і мільйони тонн інших продуктів, для переве зення яких знадобилося 1 млн 418 тис. вагонів. За даними статистики, 85 % усіх продовольчих ресурсів, вивезених німцями з окупова них районів СРСР, припадали на частку України.
На окупованій території була збережена колгоспна система і вве дена загальна трудова повинність. Спочатку вона охоплювала осіб у віці від 18 до 45, потім — від 14 до 65 років. «Ми — раса панів і повинні керувати жорстоко, але справедливо, — заявив рейхскомі сар Е. Кох. — Я вичавлю з цієї країни усе до останньої краплі... Міс цеве населення має працювати, працювати й ще раз працювати». Усі важливі адміністративні й господарські посади до повітового рівня включно були віддані німецьким чиновникам. Українські колабора ціоністи («зрадники», «фашистські прихвосні», як їх називали в народі) могли займати тільки нижчі адміністративні посади: сільсь ких старост, містечкових бургомістрів, поліцаїв.
Тримати народ у шорах адміністративним органам допомагали слу жби СД, СС, гестапо (таємна поліція) і регулярні армійські частини. [...]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189] [190] [191] [192] [193] [194] [195] [196] [197] [198] [199] [200] [201] [202] [203] [204] [205] [206] [207] [208] [209]

Інші ресурси

Український Портал Європейської Традиції

У статті 20 розділу I Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Герб та Гімн». Кожна країна світу обов’язково має ці три символи.

Далі буде!

Цитатник

Вибори – різновид народного бізнесу.
Володимир ГОЛОБОРОДЬКО

Український портал

Корисні посилання

Спонсори нашого проекту

Довідка