Загальні відомості

Офіційна мова - українська

Державний устрій - президентсько-парламетська республіка

Площа - 603 628 км?

Населення - 46,3 млн.

Валюта - гривня (UAH)

Допомога проекту

Ці сайти нам допомогають:

Різні цікавості

Лінки на інші ресурси


Історія України

КРЕВСЬКА УНІЯ 1385 р.
Кревська унія 1385 р. — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у замку Крево (Литва). Пе редбачала об’єднання Польщі й Литви в єдину державу в результаті шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. За умо вами Кревської унії Ягайло ставав польським королем, одночасно за лишаючись великим князем литовським. Литва зберігала незалеж ність, але зазнавала значного посилення в ній польського впливу. Ви конуючи умови унії, у 1385 р. Ягайло разом з усіма підданими прий няв католицтво. Основною метою Кревської унії було об’єднання сил двох держав для боротьби проти агресії Тевтонського ордена й приєднан ня до Польщі частини українських земель, що знаходилися в складі Великого князівства Литовського. Проти унії виступила литовсько'ук раїнська опозиція на чолі з князем Вітовтом, що домоглася збережен ня Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.
ГОРОДЕЛЬСЬКА УНІЯ
Городельська унія — угода між польським королем Владисла вом II Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 р. у м. Городлі на р. Західний Буг. Рішення Городель ської унії, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтвер джувало існування Великого князівства Литовського як окремої не залежної держави. Разом із тим визнавалося політичне верховенство польського короля, що повинен був стати великим князем литовським після смерті Вітовта.
Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямо ваних на уніфікацію систем органів державного управління обох кра їн, а також зрівняння в правах шляхти католицького віросповідання королівства Польського й Великого князівства Литовського. Резуль татом унії було зміцнення союзу Литви і Польщі у війнах із Тевтон ським орденом.
КНЯЗЬ СВИДРИГАЙЛО
Свидригайло (Швидригайло; православне ім’я — Лев; дата наро дження невідома — 1452) — великий князь литовський (1430— 1432 рр.). Син Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. У 1386 р. разом із Ягайлом хрестився за католицьким обрядом, узяв ши ім’я Болеслав. У 1400—1402 рр. — князь подільський, близько 1408 р. — князь брянський. У 1408 р. перебрався в Московію. У 1409 р. залишив московську службу і повернувся до Литви, де був
схоплений і кинутий до в’язниці в Кремінці. У 1418 р. звільнений князем Дашком Острозьким. У 1419 р. одержав у володіння Черні гів, Новгород'Сіверський і Трубчевськ. Після смерті Вітовта (1430 р.) Свидригайло проголошений великим князем литовським. У 1430 р. польські війська розбили загони намісників Свидригайла і захопили Західне Поділля. У 1431 р. виступив проти Ягайла, що влітку здобув Кам’янець, Володимир і осадив Луцьк. Воєнні дії між військами Сви дригайла і Ягайла завершилися укладенням дворічного перемир’я. У 1432 р. внаслідок змови литовських і польських панів на чолі із Сигізмундом Кейстутовичем Свидригайло був скинутий із престо лу. Вів боротьбу із Сигізмундом за владу у Великому князівстві Ли товському, у якій його підтримували українські князі (вони відмови лися визнати верховенство Сигізмунда і, за твердженням літописця, посадили Свидригайла на «велике князівство Руське»). У 1435 р. війська Свидригайла зазнали поразки від полків Сигізмунда в битві на р. Святій (Свента) (01.09.1435 р.). Незабаром у нього залишилося тільки Східне Поділля. Свидригайло залишив Литву й повернувся тільки після смерті Сигізмунда (1440 р.), одержавши у володіння Волинь і зберігши титул великого князя. Помер у Луцьку.
КРИМСЬКЕ ХАНСТВО
Кримське ханство — татарська феодальна держава в Криму в XV—XVIII ст., що виділилася із Золотої Орди. Після нападу в 1223 р. на Судак монголо'татари в 30'х роках ХІІІ ст. вдерлися до Криму і в 1239 р. захопили його степову частину, зруйнувавши місцеве земле робське господарство і скоривши різноплемінне населення (алани, половці, слов’яни, вірмени, греки). З кінця XIII ст. монголо'татар ські феодали зробили Крим постійним місцем своїх кочівель, пере важно для зимівлі. Основою господарства завойовників було кочове скотарство. На межі XIII—XIV ст. тут утворилося особливе намісни цтво з резиденцією в Солхаті (Старий Крим). Після міжусобної боро тьби в 1433 р. в Криму за допомогою феодальної знаті закріпився Девлет'Хаджі'Гірей (помер у 1466 р.), який за підтримкою Великого князівства Литовського в 1443 р. створив незалежне від Золотої Орди Кримське ханство, до складу якого ввійшло також Нижнє Подніпро в’я. При хані Менглі'Гіреї (1468—1515 рр.) Кримське ханство після вторгнення в Крим у 1475 р. турецьких військ і розгрому ними гену езьких колоній у Північному Причорномор’ї, стало васалом Туреч чини. Феодальна знать Кримського ханства організовувала грабіж ницькі походи в сусідні країни з метою захоплення здобичі, полоне них для продажу в рабство й одержання данини й викупів. [...]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189] [190] [191] [192] [193] [194] [195] [196] [197] [198] [199] [200] [201] [202] [203] [204] [205] [206] [207] [208] [209]

Інші ресурси

Український Портал Європейської Традиції

У статті 20 розділу I Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Герб та Гімн». Кожна країна світу обов’язково має ці три символи.

Далі буде!

Цитатник

Дівчина погубляє красу свою перелюбством, а муж мужність свою - грабіжництвом.

Український портал

Корисні посилання

Спонсори нашого проекту

Довідка