Загальні відомості

Офіційна мова - українська

Державний устрій - президентсько-парламетська республіка

Площа - 603 628 км?

Населення - 46,3 млн.

Валюта - гривня (UAH)

Допомога проекту

Ці сайти нам допомогають:

Різні цікавості

Лінки на інші ресурси


Історія України

ЕТНОГЕНЕЗ І РОЗСЕЛЕННЯ ДАВНІХ СЛОВ’ЯН
На думку багатьох дослідників, слов’янські племена з’явилися на території України в перші століття нашої ери, хоча археологічно їхні культури простежуються приблизно з V ст. Спроби ряду вчених'сла вістів інтерпретувати більш ранні археологічні пам’ятки як слов’ян ські — не більше ніж гіпотези, вони не мають надійних доказів.
Перші письмові повідомлення про слов’янські племена ми знахо димо в роботах римських авторів I—II ст. (Пліній Старший, Тацит, Птоломей), в яких слов’яни фігурують під іменем венетів. Найбільш докладно рання історія слов’ян викладена у творах візантійських хро ністів Йордана й Прокопія Кесарійського. За даними Йордана, у VI ст. слов’яни вже поділялися на три гілки: 1) венети, що жили в басейні Вісли; 2) анти, що жили в Подніпров’ї; 3) склавини, що жили в По дунав’ї.
Ще на початку XX ст. відомий чеський славіст Л. Нідерле висло вив припущення, що прабатьківщина слов’ян знаходилася десь між Віслою й Дніпром, південніше Прип’яті. Сучасні дослідники значно розширили ареал раннього поширення слов’ян; на їхню думку, він простягався від Дніпра на сході до Одеру на заході. З території на північ від Карпат слов’яни мігрували в долини рік Влтава і Ваг, потім відтіля рушили на північ, униз за течією Ельби. Слов’янізація заче пила все прибалтійське Примор’я. З України і з південних схилів Карпат бере свій початок велике переселення слов’ян на Балкани. Колонізація північно'східної Європи здійснювалася зі східної части ни земель празько'корчацької археологічної культури і з території північної Польщі. З межиріччя Вісли і Німану слов’яни прийшли на північ Білорусії і на Валдайську височину, а відтіля — на територію майбутніх Новгородської й Псковської земель.
АНТИ
Анти (від грецьк. antai) — назва східнослов’янських племен у IV—VII ст., що застосовувалася візантійськими письменниками VI— VII ст. Уперше зустрічається в керченському написі III ст. н. е. Осно вні відомості з історії антів містяться в працях письменників VI— VII ст. (Прокопія, Йордана, Агафія, Менандра, Феофілакта тощо). Анти займали зону лісостепу між Дністром і Дніпром та на схід від Дніпра. Вони знали орне землеробство, осіле скотарство, що відокре милося вже від сільського господарства, ремесло, видобуток і оброб ку заліза, високорозвинене гончарство, ювелірне ремесло, обробку каменю, кістки, ткацтво тощо. На думку деяких дослідників, в антів існувала внутрішня торгівля, пов’язана з розвитком ремесла, і зовні шня (зокрема з Римом); виник грошовий обіг, для якого могли бути використані срібні римські монети.
Для антського суспільства була характерною сільська громада. Археологам відомі залишки великих поселень антів, що складалися з ряду окремих домогосподарств, ремісничих майстерень. Майнове розшарування в антів простежується за численними скарбами монет і дорогоцінних речей. Великого розвитку досягло рабовласництво. Візантійські історики пишуть про десятки тисяч військовополоне них, що захоплювалися антами з метою перетворення їх на рабів, але форма рабської залежності в антів була м’якшою, ніж у Візантії. У III—IV ст. в антів створюється держава. У писемних джерелах VI— VII ст. згадуються політичні діячі антів: царі — Бож, Ардагаст, Пи рагаст; вельможі — Ідарій, Келагаст; полководці — Хільбудій, Доб рогаст; дипломат Межамир й інші. [...]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189] [190] [191] [192] [193] [194] [195] [196] [197] [198] [199] [200] [201] [202] [203] [204] [205] [206] [207] [208] [209]

Інші ресурси

Український Портал Європейської Традиції

У статті 20 розділу I Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Герб та Гімн». Кожна країна світу обов’язково має ці три символи.

Далі буде!

Цитатник

Лучче ж потятим бути, аніж полоненим бути.

Український портал

Корисні посилання

Спонсори нашого проекту

Довідка