Загальні відомості

Офіційна мова - українська

Державний устрій - президентсько-парламетська республіка

Площа - 603 628 км?

Населення - 46,3 млн.

Валюта - гривня (UAH)

Допомога проекту

Ці сайти нам допомогають:

Різні цікавості

Лінки на інші ресурси


Історія України

ЕТНОГЕНЕЗ І РОЗСЕЛЕННЯ ДАВНІХ СЛОВ’ЯН
На думку багатьох дослідників, слов’янські племена з’явилися на території України в перші століття нашої ери, хоча археологічно їхні культури простежуються приблизно з V ст. Спроби ряду вчених'сла вістів інтерпретувати більш ранні археологічні пам’ятки як слов’ян ські — не більше ніж гіпотези, вони не мають надійних доказів.
Перші письмові повідомлення про слов’янські племена ми знахо димо в роботах римських авторів I—II ст. (Пліній Старший, Тацит, Птоломей), в яких слов’яни фігурують під іменем венетів. Найбільш докладно рання історія слов’ян викладена у творах візантійських хро ністів Йордана й Прокопія Кесарійського. За даними Йордана, у VI ст. слов’яни вже поділялися на три гілки: 1) венети, що жили в басейні Вісли; 2) анти, що жили в Подніпров’ї; 3) склавини, що жили в По дунав’ї.
Ще на початку XX ст. відомий чеський славіст Л. Нідерле висло вив припущення, що прабатьківщина слов’ян знаходилася десь між Віслою й Дніпром, південніше Прип’яті. Сучасні дослідники значно розширили ареал раннього поширення слов’ян; на їхню думку, він простягався від Дніпра на сході до Одеру на заході. З території на північ від Карпат слов’яни мігрували в долини рік Влтава і Ваг, потім відтіля рушили на північ, униз за течією Ельби. Слов’янізація заче пила все прибалтійське Примор’я. З України і з південних схилів Карпат бере свій початок велике переселення слов’ян на Балкани. Колонізація північно'східної Європи здійснювалася зі східної части ни земель празько'корчацької археологічної культури і з території північної Польщі. З межиріччя Вісли і Німану слов’яни прийшли на північ Білорусії і на Валдайську височину, а відтіля — на територію майбутніх Новгородської й Псковської земель.
АНТИ
Анти (від грецьк. antai) — назва східнослов’янських племен у IV—VII ст., що застосовувалася візантійськими письменниками VI— VII ст. Уперше зустрічається в керченському написі III ст. н. е. Осно вні відомості з історії антів містяться в працях письменників VI— VII ст. (Прокопія, Йордана, Агафія, Менандра, Феофілакта тощо). Анти займали зону лісостепу між Дністром і Дніпром та на схід від Дніпра. Вони знали орне землеробство, осіле скотарство, що відокре милося вже від сільського господарства, ремесло, видобуток і оброб ку заліза, високорозвинене гончарство, ювелірне ремесло, обробку каменю, кістки, ткацтво тощо. На думку деяких дослідників, в антів існувала внутрішня торгівля, пов’язана з розвитком ремесла, і зовні шня (зокрема з Римом); виник грошовий обіг, для якого могли бути використані срібні римські монети.
Для антського суспільства була характерною сільська громада. Археологам відомі залишки великих поселень антів, що складалися з ряду окремих домогосподарств, ремісничих майстерень. Майнове розшарування в антів простежується за численними скарбами монет і дорогоцінних речей. Великого розвитку досягло рабовласництво. Візантійські історики пишуть про десятки тисяч військовополоне них, що захоплювалися антами з метою перетворення їх на рабів, але форма рабської залежності в антів була м’якшою, ніж у Візантії. У III—IV ст. в антів створюється держава. У писемних джерелах VI— VII ст. згадуються політичні діячі антів: царі — Бож, Ардагаст, Пи рагаст; вельможі — Ідарій, Келагаст; полководці — Хільбудій, Доб рогаст; дипломат Межамир й інші. [...]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48] [49] [50] [51] [52] [53] [54] [55] [56] [57] [58] [59] [60] [61] [62] [63] [64] [65] [66] [67] [68] [69] [70] [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80] [81] [82] [83] [84] [85] [86] [87] [88] [89] [90] [91] [92] [93] [94] [95] [96] [97] [98] [99] [100] [101] [102] [103] [104] [105] [106] [107] [108] [109] [110] [111] [112] [113] [114] [115] [116] [117] [118] [119] [120] [121] [122] [123] [124] [125] [126] [127] [128] [129] [130] [131] [132] [133] [134] [135] [136] [137] [138] [139] [140] [141] [142] [143] [144] [145] [146] [147] [148] [149] [150] [151] [152] [153] [154] [155] [156] [157] [158] [159] [160] [161] [162] [163] [164] [165] [166] [167] [168] [169] [170] [171] [172] [173] [174] [175] [176] [177] [178] [179] [180] [181] [182] [183] [184] [185] [186] [187] [188] [189] [190] [191] [192] [193] [194] [195] [196] [197] [198] [199] [200] [201] [202] [203] [204] [205] [206] [207] [208] [209]

Інші ресурси

Український Портал Європейської Традиції

У статті 20 розділу I Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Герб та Гімн». Кожна країна світу обов’язково має ці три символи.

Далі буде!

Цитатник

Якщо вовк унадиться по вівці, по одній усе виносить стадо, коли не уб'ють його.

Український портал

Корисні посилання

Спонсори нашого проекту

Довідка